Home

Нічого Особистого

Ніби це Саті

Journal Info

Clown
Name
sempre_fidelis
Website
Моя музика

Navigation

Advertisement

Customize

July 6th, 2009

1923 рік - вихід на колію знаменитого локомотиву типу 2-3-1 під назвою "Пасіфік". Символ могутності сучасних технологій та стремління до швидкісного пересування Планетою. Також, свистячий жах на колесах, який викликає почуття поваги та захвату, ні в якому разі - страху. Словом, уособлення життя та досягнень початку ХХ сторіччя.
Трохи згодом Артюр напише симфонічну п'єсу, котру так і назве "Пасіфік 2-3-1". У мене під час видовища виходу цієї машини в світ виникли зовсім інші думки. Ні сіло, ні впало, я черговий раз згадав про свого давнього приятеля, також з України, якого не стало у січні 23-го дня два роки тому. Микола Леонтович - ґеніальний композитор, хоровий диригент, "місіонер" у галузі розвитку професійної української музики; скромний та щирий патріот своєї справи та своєї країни. З 22 на 23 січня 1921 року був вбитий в оселі батька, що у селі Марківка чоловіком, котрий назвався чекістом та попросився до хати переночувати. Зранку хата була пограбована, сім'я Миколи зв'язана, а сам композитор - вбитий. Чоловік на прізвище Грищенко був представником "червоного терору", агентом ВНК (всеросійської надзвичайної комісії). Парадокс: менш небезпечну для режиму людину, ніж Леонтович, не знайти. Плата за роботу над відкриттям музичних шкіл у різноманітних "дупах" великої Україниь (тоді ще УНР, чи як там), за розвиток національної музичної культури та за звичайну відданість своїй справі й своєму народу була надто високою. Ця імпровізація присвячується Миколі Дмитровичу Леонтовичу - автору всесвітньо відомого "Щедрика" (a.k.a. "Carol of the Bells) - пісні добрих побажань, яка несе добробут та щастя до кожної оселі. Це Леонтович. Це любов, яка залишилась у його творах назавжди. Це музика, яку не спинити.

7.33 КБ


improvise#21 Locomotive "Shchedryk 231" - Sempre Fidelis

July 3rd, 2009

#20 Дорогу!

Add to Memories Tell a Friend
Clown
При стрімкій індустріалізації (як це зараз називають люди старшого покоління) багато хто губить себе, особливо у великому місті. Потяги метро, електричне світло, автомобілі, конвеєр, заводи, будівлі на металевих каркасах, залізні птахи та цепеліни у хмарах, човни розміром з мале село на воді... Всі ці речі шокують людей, які народились ще, припустимо, у 1870-му. Для покоління нашого - це норма. Ми не користуємося свічками для освітлення, ми не пересуваємося пішки та перевагу надаємо науково-фантастичним та урбаністичним творам друзів та сучасників. Словом, відкритість та відвертість - це два основні ґасла нового покоління. Покоління ХХ сторіччя. Сторіччя Тесли, Едісона, Ейнштейна, Форда, Фрейда та сотень інщих, не схожих один на одного. Часописи по технічним новинам ми читаємо разом з ранковими газетами. Абстракціонізм та кубізм нас цікавлять більше за реалізм, нам близька та зрозуміла мова театру абсурду та сновидінь, а у музиці ми зображаємо як глибоко мислячу людину, так і мерехтіння вогнів вечірнього міста, що проглядають крізь хмари з ілюмінатору літака.


improvise#20 - Sempre-Fidelis

June 26th, 2009

Michael Jackson. RIP.

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Супер-мега-ультра-ґеніального Майкла Джексона не стало. Серцевий напад. Відтепер наша планета полегшала на ще одну надзвичайно яскраву особистість. Розписувати далі немає змісту - всі його знали і всі його любили. Вічна пам'ять.

9.21 КБ

15.06 КБ

Photo )

June 21st, 2009

#19 Folk des Montes

Add to Memories Tell a Friend
Think
У 1929 році, знову ж таки, у Парижі, мав щастя познайомитись з незвичайним художником з незвичайним іменем. Прибув він з Праґи, де мав дуже успішну виставку з 50 полотен. До Праґи у свій час він потрапив з Мюнхену, а до Мюнхену - з Будапешту. У двох останніх містах він навчався. Народився ж Адальберт Ерделі на території Підкарпатсьої Русі, котра є східною частиною Австро-Угорщини, або західною - України (тут я взагалі не міг розібратись). Але географічно - це центр Європи. Середовище, в якому він ріс, охоплювало українську, угорську, румунську, чеську та багато інших культур, назви яких я зараз не пригадаю. Прізвище Ерделі перекладається з угорської, як "лісова країна".
Одним із інструментів, які він мені описував, як дуже характерні, були цимбали. Про цей інструмент мені ще колись розповідав Трістан Тцара. Він же розповідав і про гуслі. Але Трістан все ж таки людина міської культури, тому оповідь про автентичність рідного краю подавалась ним з дещо саркастичного боку.
Так от, Адальберт, який виставлявся разом з Дереном, Пікасо, Дюфі, Денгеном, звертав на себе увагу не тільки своїм колористичним живописом, а й своєю особистістю. Навідміну від модної епатажної поведінки інших художників, він відрізнявся стриманістю, дещо провінційною скромністю та наївною відвертістю. Виглядав завжди надзичайно охайно та у вбранні його відчувалась дещо хвороблива педантичність. Навіть у цьому я відчув між нами певну спорідненість, адже обидва ми народжені у гірських реґіонах, хоч і різних кінців світу. А гори накладають певний відбиток на все життя: можливо не зовсім так, але за собою я часто помічав, що тримаю себе вище багатьох інших (але не зверхньо) через те, що я знаю що таке справжня природа і романтика гірських краєвидів (навряд чи це можна описати словами). Це дає дуже сильну підтримку - коли ти знаєш, що завжди можеш повернутись туди і бута там щасливим.
Це я відчув і в Адальберті. У 1931 році він повернувся до рідного краю, незважаючи на те що тут, у Парижі, він міг залишитись зі своєю красунею коханою Женев'євою Ґожар, котра тоді починала, як оперна співачка.
Кілька років минуло з того часу, як я востаннє бачив цього відвертого живописця з незвичайним іменем. Довгий час ми листувались. Та одного разу він написав мені:
"... повернувшись додому я нічого нового не усвідомив. Всього-навсього я отримав спокій. Мене мучить туга за коханою людиною, але я жодного разу не сумнівався у своєму рішенні. Вона це також розуміє. Адже кохана, нові друзі, динаміка життя у великому місті з його мобілями, мерехтливими ліхтарями та дивацтвами - це тільки спокуса ще якийсь час провести у світі інших людей. У світі людей, котрі брешуть собі. Або просто не знають, що брешуть. Такі, як ми з тобою, Патрік, це бачать. І справа тільки в часі коли ми почнемо це усвідомлювати. Я знав це спочатку, але по-юнацьки наївно вирішив спробувати. Зараз мені боляче, моїй коханій боляче. Але я спокійний. Я не шкодую..."


imoprovise#19 Folk du Monte - Sempre Fidelis

12.32 КБ

Ще зображення )

June 20th, 2009

#18

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Довелося мені побувати у славетному будинку №27, що на вулиці Флерюс. У ньому мешкає Ґертруда Стайн.
Даріюс мене знову підставив, коли пані Стайн запитала:
- Даріюс, чи не зіграєте ви нам чогось лагідного, бо щось тут надто весело стало.
Нудно було, насправді, неймовірно. За сарказм мені ця жінка одразу сподобалась.
- Звісно зіграю, пані Стайн, але іншим разом. Сьогодні зі мною друг, який не менш талановитий за мене. Він імпровізує саме на такий манер, як ви хочете зараз почути.
- А може у вашого друга є, навіть, ім'я?
- Так авжеж, вибачте! Пані Стайн, знайомтесь - Патрік, - і штовхає мене, гад, до роялю. А я на цей час вже встиг шикарно "збадьоритись" горілкою, яку пропонувала сестра Ґертруди (чи не сестра, хто їх там зна?)
І що тепер робити?! Знаю я що робити. Те, що я завжди роблю. Грати. Тим більше, що про цей момент я давно мріяв. А тепер почав труситись. Та й хай їм грець! Хотіла хазяйка салонної музики - потрапила за адресою! Тим більше, що як людина, яка реагує на атмосферу, я не можу брехати. Та ще й через музику.
Так і відбувся історичний момент у моєму житті - мене слухала Ґертруда Стайн, цілих 10 хвилин. І не тільки вона. Познайомився також з Хемінгуеєм, який називав хазяйку "місс Стайн". Хоча, було там дійсно нудно.


Improvise#18 - Sempre Fidelis

P.S. Але маю визнати, що за мої 10 хв слави ніхто і не сіпувся. І не позіхнув. Тоді люди вміли слухати.

June 18th, 2009

#16

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Ще одна танцювальна байда. Манав я багато писати. Короче, DJ  блядь я там знаю Tiesto - танцюйте до упаду, розважайтесь і не партесь!


improvise#16 - Sempre Fidelis

June 11th, 2009

#15

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Продовжую лінійку імпровізацій на тему Південної Америки. Той самий вечір, ті ж люди, та сама історія, те саме бухло.


improvise#15 - Empre Fidelis

June 10th, 2009

#14

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Поки я подорожував по всяким там Росіям, мій дружбан Мійо, Даріюс Мійо - може чули про такого? - був у Південній Америці (а саме у її духовному центрі - Бразилії). Провів він там два роки в якості секретара французького посла від Франції, функцію якого виконує у Бразилії Поль Клодель, він же поет (може чули і про такого?).
Так от, досить цікаво описував Даріюс своє перебування там. Не враховуючи всіляких там невідомих нам бацил, можна зробити висновок, що нарід там відв'язніший за наш (хоч відв'язніше нашого Європа не знає), природа, зрозуміло, екзотичніша і фестивалять люди чи не щодня. Та ще й так, ніби востаннє! Навіть з настільки загальної та поверхневої характеристики можна зрозуміти, що живуть там не матеріальними цінностями, а танцем та сьогоднішнім днем.
Того вечора було записано кілька імпровізів у стилі "Враження від почутої оповіді". Цей - перший. Знаю, заповільний, як на латиноамериканський. Та ще й заджазовий. Алешопоробиш, еклектичний дух еклектичного часу.


improvise#14 - Sempre fidelis

April 16th, 2009

#13

Add to Memories Tell a Friend
Clown
"...коли під час ранкової прогулянки лягаєш на галявину у парку та спостерігаєш за росою: спочатку бачиш дрібні краплі; потім з'являється сонце, яке ти крізь них бачиш. Потім краплі починають рухатись разом з тисячами сонць всередині них самих. Ще кілька хвилин мерехтіння і вони зникають. Прийшов час сонця. Почався новий день".
Артюр довго ржав, коли я того ж дня розповів йому цю байду. Він урбаніст, що поробиш. Я також, тепер. Але інколи рідний Роменмонтьє дає про себе нагадати.


improvise#13 - Sempre Fidelis

April 15th, 2009

#12

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Нещодавно нарив один з перших своїх записів. Хоч я тоді тільки вчився записувати музику, тому якість зовсім нікудишня. Але як спогад він має для мене певну цінність. Тоді я вперше потрапив до Росії. В дорозі мене переповняв цілий букет відчуттів різного характеру: від приємного збудження через те, що зможу дихати повітрям, яким дихали Скрябін, Рахманінов та Мусоргський; до обурення за сумнівну Французько-Російську історію. Також, пообіцяв собі бути обережним з російськими жінками. Адже немало моїх всесвітньо-відомих земляків, чи тих, хто у Франції творив та творить, засмоктали ці сумнівні тенета. Достатньо нагадати про Пікассо, Далі, Дебюссі.
Тим не менш, подорож виявилась напрочуд приємною. Студенти Санкт-Петербурзької консерваторії були надзвичайно гостинними та приємними співрозмовниками. Всі мої нові російські друзі досконало володіють французькою. Щоправда, з помітним східняцьким акцентом. Але це вже мої вибрики.
Але більш за все мене вразили знамениті російські дзвони. Ще не чувши їх, я заздалегідь зарядився притаманним мені скепсисом. Зіткнувшись з цим звуковим явищем наживо, я одразу змінив свою думку. Мої російські "екскурсоводи" довго не могли порозуміти чому я зупинився й стояв, як підстрелений з відкритим ротом. Для них це буденна ситуація. Для мене - натхнення. У гуртожитку консерваторії, де я квартирував у одного з друзів, я розклав своє обладнання та одразу сів грати, записуючи. Ось, що вийшло.


improvise#12 - Sempre Fidelis

April 10th, 2009

#10

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Ось перший з трьох учорашніх. Спроба "Колискової". На мою думку, навряд чи є дитина, яка під це б "заколисалася". Я б не заснув точно. Але хто зна? Кажуть, що діти змінились за останні 76 років.
Пам'ятаю погано, але здається виконував дядя Клод у циліндрі.


Improvise#10 Lullaby -

1906 рік

#11

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Вчора був результативний день: три імпровізації у записах; дві з них годяться для публічного суду.
Ось друга:
зіграна п'яним Еріком Саті після того, як він почув Дюка Еллінгтона.
Кінцівка у мінорі через те, що мені задзвонив мобільник. І як тільки він там опинився?! У 1929 році?!


improvise#11 - Mac user

March 31st, 2009

#7

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Так звучав лаундж у 30х роках ХХ сторіччя.

Improvise#7 - Mac user

Канн, вілла месьє Крюшона, 1931.

March 23rd, 2009

#4

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Отже, продовжуючи тему іпровізації, викладаю ще одну річ. "За компанію" ще й поясню чому такий хєровий запис, помилки, скрип стільця та ін.
Кажу одразу - себе аналізувати дуже важко. Але хто коли це ще зробить більш об'єктивно?
Імпровізація тому, що я вважаю її найкращим виявом емоційного стану у певний момент. Перевіряв неодноразово: береш якусь тему, граєш її, наприклад, три дні поспіль по разу на день. У мене вони однаково тільки починаються. Розвиток і кінець завжди різні. Навіть не в прикол запам'ятовувати якісь ходи або системи. Просто граєш із заплющеними очима і посмішкою на обличчі.
Вивчаючи та аналізуючи майстрів композиції протягом 14 років, граючи твори, які грали до тебе мільйони, а після тебе зіграють мільярди, починаєш розуміти, що історія - це коло. Займаючись своїм беспосереднім обов'язком та професією - музичним виконавством, - році на десятому навчання усвідомлюєш глибину самого слова "виконавець". Певний час сильно з цього приводу переймаєшся. Потім береш свій недорогий мп3-плеєр, вмикаєш його на запис, кажеш собі те, що добрі вчительки у школі кажуть учням перед іспитами: "Ви все знаєте, просто, не бійтесь" - і поїхали.
Взагалі, моя майбутня професія вимагає добре орієнтуватись у сучасному музичному світі. Хоч я і не помічав таких вимог до себе у жодного з своїх колег по навчальному закладу (музичні пізнання студентів Національної Музичної Академії України йдуть авангардом попереду часу й сягають "Енігми", як крайньої точки людських досягнень у сфері музичній у розумінні часу та актуальності). Тим не менш, у мене така установа з'явилась ще не пам'ятаю коли. Отже, музику я встиг зненавидіти вже давно.
Часто, натикаючись у своїх пошуках на якісь достойні зразки, що проходять мою власну сувору критику, знаходиш те, чтого тобі не вистачає у цих, але воно є у інших. Впадаючи у глибокі роздуми з приводу відстані між теперішнім та потенційно ідеальним, відчуваєш сильне бажання записати себе й слухати себе. Потім, навіть, починаєш виправдовувати погану якість звуку руйнуючим часом, типу "піаніно старе, такий собі кежуал ефект", або "запис, наприклад, 1924 року".

Отже, невідомий автор, Бато Лавуар ("Вулик"), Париж, 1924 рік.


improvise#4 Home - Mac user

March 20th, 2009

#9

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Наконєц-то Sempre-fidelis нашол спосаб викладивать авдіо!!! ура-ура!!! прінімаю паздравлєнія!
Ітак, начінаю з імправізації с кучой ашибок і плахім качіством запісі. Кого нада - тєх ітак заставлю паслухать. Інтєрєсующімся - жилаю удачі!

improvise#9(2).mp3 -

March 18th, 2009



Монтаж: Sempre-fidelis
Музика: Stateless + Sempre-fidelis
Суть: весь матеріал знайдений на Ютьюбі; особливих зусиль для пошуку не треба було докладати. У цьому, власне, і суть.

February 3rd, 2009

Щирі вітання

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Всіх вітаю з днем народження Жана Алена!
Якби не мотоцикли, німці і, ясно, кацапи, видатному французському композитору виповнилось би сьогодні 98 років.
Скільки би виповнилось Аноніму з Іспанії середини XVI століття я не знаю. І чи сьогодні? Але якби не кацапи, все б нам було добре відомо і святкували би собі спокійно. Але ми ж не сердимось, правда?

January 27th, 2009

Размишлєніє

Add to Memories Tell a Friend
Clown
О-то сижу я тут, гляжу на вас усіх і думаю: може тоже шось написать? Всі о-то шото пишуть постоянно, всякі вещі про себе очєнь інтересні: тіпа, якась скучающа пизда проснулась когда захтіла, здєлала собі кофєю арабського там чи іранського (нє помню я там цих ваших васточних замашок), взяла одєяло, шоб тєпло було і усілась на балконі кафку читать. Де, блядь, ум?! На дворі мінус 3! Но написано харашо. Там ще мєсто таке є, када до неї кошечка подходить. Вона пише, шо та кошка дуже хароша і чуствітєльна падружка. І дає їй за це якусь нняшечку. А кошка благодарно кушає вкусняшечку. Не знаю я шо то за няшки (про вкусняшечку догадався - шось укусне, навєрно), но пріятно так читається. О-то, як говорять "на лєгкє". Не понятно токо чи вправду она там на морозі сиділа, на тому балконє, чи пиздить? Ну то уже нє так важно. То, як то кажуть, лірічєскоє отступлєніє. Але читать пріятно так, на лєгкє.
От і я тут пишу. Тоже на лєгкє. Ну, не всмислє одєжди. А так, тіпа, хочється писать та й пишу. Одєжда вся на мнє. І на морозє я тоже не сижу. А так, у кабінєтє. Сижу у кабінєтє і пишу тут. Бо я так посмотрєл, шо всі тут шото пишуть і я рєшив напісать. Бо нєкрасіво о-то чужі мислі читать, а свої в сєкрєті держать. От я і пишу тут тоже свої мислі. Понятно, шо не такі глубокі, як там у нєкоторих. Я їх імена шо-то не запомінаю, якісь не наші, всякі там франтсуські чи американські там Федеріки Ісідори і числа тоже. А я о-то бачив один магазін шо так називається як я і рєшив себе так назвать. Тоже не по-нашому (тут так ніззя). Не знаю на якому, може на амєріканському. Но красіво так звучить, егзотічно, як то кажуть. Мені нравиться. От я і пишу тут сижу. Хоть мислі мої і неочень навєрно глубокі. Зато от душі, як то кажуть.
Ну шо, як то кажуть, пєрвий, блін, комам. Написав тут то, шо хотєлось. Читайтє, каму інтєрєсна. Панімаю шо навєрно скажите шо не глубако. Но от душі. Вот так грусно.

January 15th, 2009

Дивна Новина!

Add to Memories Tell a Friend
Clown
Сенсаційна подія: найбільший карась в Україні.

У ніч з 6го на 7ме січня, в неукраїнське православне Різдво Христове №2009, громадянин К., мешканець м.Рогатин Івано-Франківської області, упіймав рекордного карася заввишки в 1м 24см, вагою у 21 кг. 48-річний пан К. ніби відчував, що саме зараз та мить у його житті, коли його прізвище закарбується в історії рідного Рогатина та України навіки (з причин, зазначених нижче, ми вимушені приховувати ім'я пана К. - ред.).
Отже, о 23:34 6го січня за Київським часом, після палкої сварки з дружиною, пан К. покинув стіни рідної оселі, відчувши незнайомий голос усередині своєї тонкої душі. Цей голос, мабуть, казав рибалці з 39-річним досвідом - "Тепер!". Приблизно через 7 хвилин, тобто о 23:41 за Києвом, пан К. розташувався на зеленому відерці на своєму традиційному місці над річкою Гнила Липа. Менш ніж за двадцять хвилин, біля 0:00 за Києвом, пан К. відреагував на смикання вудиці, кинувши майже пусту пляшку горілки "Пшенична" безпосередньо у води ріки Гнила Липа. Зухвала боротьба тривала довго, загалом біля 20ти хвилин. Нам може здатись, що це недовгий час. Але пан К. з нами не погодився б, адже боротись із рибиною, вагою у 21 кг на її території - справа безумовно нелегка. Але справу було зроблено. Експерти дотепер вагаються: чи то пан К. виявив титанічну волю, чи то "Пшенична" розворушила волю у панові К. Але карась був на березі.
Звісно ж, дорога додому зайняла у пана К. не традиційних 7 хвилин, а цілих 25. Але о 0:51 за Києвом пан К. перетнув поріг рідної оселі зі словами: "Диуная нонна!" Після чого його дружина одрази знепритомніла.
Але пан К. знав свою справу добре та не приділив зайвої уваги непритомній дружині, а одразу пішов з карасем до ванної кімнати. Вклавши здобич як слід, у панові К., як стверджує його тоді вже не непритомна дружина пані К., "проснувся охотнік" та він вирішив поцілувати свою неймовірну здобич. Карась, у свою чергу, маючи намір віддячити новому хазяїнові за порятунок від нудьги у річці Гнила Липа, ухопив його за ніс. Але вхопив так міцно, що правоохоронці з Рогатинського міськвідділу у числі п'яти не могли виправити ситуацію, навіть ії, скажемо, зсунути хоч на "йоту" в бік правди.
В такому положенні обставивини зберігались до 04:07 за Києвом до появи представників Комітету з Надзвичайних та Паранормальних Ситуацій. О 04:10 за Києвом, 7го січня 2009го народження Христа, голова пана К. була віддтята від тіла задля збереженна комфорту брата нашого меншого (читай, карася). 14 січня голова пана К. втратила людський запах, та бідолашна тварина була вимушена послабити щелепи.
Велетенський карась знаходився у ванній кімнаті оселі пана К. до 10:00 за Києвом 15 січня. Подальшу його долю будували представники Комітету з Надзвичайних та Паранормальних Ситуацій. Нам, нажаль, його доля невідома. Але відома доля пана К., прізвище котрого не закарбується ні в історію Рогатина, ні в історію України, тому що злочинцям там не місце. "А насильство над братами нашими меншими - це, безумовно, важкий злочин" - стверджують експерти.

П.З.Цімців для "Рогатин-Кримінал"

December 19th, 2008

Класно пояснюється причина - звільнятимуть набільш "соціально незахищених" засуджених. Проект поданий президентом. І за першу ж сесію проголосувало 374 депутати з потрібних 226. Отакої!
Свободу отримують спідозні, туберкульозні, інваліди 1-3 групи; ті, що мають неповнолітніх дітей, або ті, що сіли неповнолітніми; також свободу отримають ті, що скоїли важкий злочин і відсиділи більше половини вказаного строку. На місці залишаться ті, що мали більше, ніж 2 судимості, або вчинили злочин, який призвів до загибелі більш, ніж двох чоловік. Так каже преса.
Попередня загальна кількість звільнених становитиме 17 тис. От тоді заживем! Кілька дебілів-оптимістів вважають, що здебільшого це будуть несправедливо засуджені люди, або просто люди похилого віку. Я вважаю, що естетика шансону стане крутою альтернативою всіляким "прогрессівам" та "диско-хаусам". Всі клаббєри понаряжаються у "серйозних пацанів", а хуночки - у міха. І все стане на свої місця - довгоочікуваний прорив відвертості! Скільки можна постійно намагатись встигати то за Європою, то за Америкою. Виявляється, ось воно наше - тюрма!
Цікаво, скільки при такому розгортанні подій ми ще будемо, засинаючи, мрійливо зітхати словом Євросоюз? Може рік, чи два?
А шо там запланований ногомяч? Так бадьоро всі про це пизділи? Чи 2012 вже таким далеким майбутнім здається? Щось мені підказує, що зеки дуже люблять футбол. Хоча, дійсно. Ще ж цілих три роки. До того часу звільним ще тисяч 17, або 34. Навіть лозунг є: "Українці! Випорожнимо в'язниці! Дамо свободу співвітчизникам!". Це буде найвищий і найблагородніший вияв демократії. А на місці в'язниць можна відкрити банк, або збудувати житловий комплекс. Навіть, не збудувати, а просто зробити легку "косметику".
Я вже бачу це світле майбутнє. Певен, Бандера або Байда-Вишневецький саме так і уявляли собі справжню боротьбу за незалежність: пліч-о-пліч з інвалідами, туберкульозними, спідозними, зеками, мікроцифалами, бандитами і просто алкоголіками крокувати тернистим шляхом до створення Української Незалежної Імперії! Слава Україні!

Advertisement

Customize
Powered by LiveJournal.com